positivus – позитивний) – філософське вчення та напрям у методології науки, визначальне єдиним джерелом істинного, дійсного знання емпіричні дослідження та заперечливе пізнавальну цінність філософського дослідження.
Історично першим напрямом, що виник у соціології XIX ст., був позитивізм (Від латів. positivus – позитивний). Суть його полягала в тому, щоб сформувати нову систему знання про суспільство на основі використання законів та методів природничих наук.
Позитивізм є філософським напрямом, у якому з великою, часом навіть надмірною, силою підкреслюється цінність позитивного, наукового знання порівняно з ідеологічними утопіями та філософськими умоглядами.
39-40]. Найбільшими представниками Віденського гуртка та логічного позитивізму в цілому є Рудольф Карнап (1891-1970), Отто Нейрат (1882-1945), Карл Гемпель (1905-1997) Ганс Рейхенбах (1891-1953). Програмні ідеї логічного позитивізму були сформульовані у 1929–30 роках[1].