Найбільш давні відомі рукописи текстів Нового Завіту, що збереглися, датуються 66 роком за Різдвом Христовим (уривок з 26 глави Євангелія від Матвія) і 125—130 роками. Найдавніший повний перелік Нового Завіту (у Синайському кодексі) датується IV століттям.
Ветхій Завіт – Перша, найдавніша з двох (поряд з Новим Завітом) частин християнської Біблії, що складається з книг Танаха (єврейського Святого Письма) та у православ'ї та католицизмі – з інших єврейських релігійних книг.
Ухвалений нині поділ був введений Кентерберійським єпископом Стефаном Лангтоном. 1214 року він розділив на главі текст латинської Вульгати, і цей поділ було перенесено до єврейського та грецького текстів.
Православна церква автором Біблії вважає самого Бога, а пророків, апостолів та інших особистостей, які беруть участь у складанні текстів із Божественними одкровеннями — лише співавторами.