Поява віолончелі відноситься до початку XVI століття. Спочатку вона застосовувалася як басовий інструмент для супроводу співу або виконання на інструменті вищого регістру.
Поява віолончелі відноситься до кону XV і початку XVI століття внаслідок тривалого розвитку народних смичкових інструментів. Спочатку вона застосовувалася як басовий інструмент у різних ансамблях, для супроводу співу чи виконання на інструменті вищого регістру (скрипці, флейті тощо).
У XVII—XVIII століттях зусиллями видатних музичних майстрів італійських шкіл (Ніколо Аматі, Джузеппе Гварнері, Антоніо Страдіварі, Карло Бергонці, Доменіко Монтаньяна та ін.) було створено класичну модель віолончелі з твердо усталеним розміром корпусу.
Точних даних про те, ким і коли була винайдена віолончельні, але перші згадки стали з'являтися в XVI столітті. Вже тоді італійський майстер Гаспаро да Сало та Паоло Маджіні, його підмайстер, знали, як зробити такий інструмент та створити його унікальний тембр.