Виділяють плазміди, що знаходяться у вигляді окремої замкнутої молекули ДНК (епісоми) та вбудовані в хромосому бактерії (інтегровані плазміди). Плазміди виконують регуляторні та кодуючі функції. Перші спрямовані на компенсацію метаболічних дефектів, другі вносять у бактерію інформацію про нові ознаки.
Плазміди (англ. Plasmids) – невеликі молекули ДНК, фізично відокремлені від хромосом і здатні до автономної реплікації. Головним чином плазміди зустрічаються у бактерій, а також у деяких архей та еукаріотів (грибів та вищих рослин). Найчастіше плазміди являють собою дволанцюгові кільцеві молекули.
1) гени, що надають бактерії інфекційні властивості 2) рибосоми 3) гени для метаболізму
Плазміди – це позахромосомні молекули ДНК, здатні до автономної реплікації. За допомогою горизонтального перенесення плазміди забезпечують прокаріотам адаптивні переваги в умовах навколишнього середовища, що змінюються [1].